Параметрична модель сталої родючості сірого лісового легкосуглинкового ґрунту

Анотація

Мета. Обґрунтувати інтегральну фактографічну модель сталої потенційної та ефективної родючості сірого лісового крупнопилувато-легкосуглинкового ґрунту (СЛКЛГ) у типових для північної частини Лісостепу зернопросапних і зернових сівозмінах. Методи. Узагальнення та аналізу-синтезу — для обґрунтування кількісно-якісних оптимумів складників родючості ґрунту; польовий — з’ясування взаємодії природних та агрогенних факторів у реалізації біопотенціалу дослідного едатопу; лабораторний — для комплексного агрохімічного та мікробіологічного аналізу ґрунту; розрахунково-порівняльний — для техніко-економічної та енергетичної експертиз експериментальних агротехнологій. Результати. Глобалізація проблеми родючості ґрунтів зумовлена катастрофічним спустошенням ріллі (6 млн га/рік). Україна через деградацію ґрунтового покриву щороку втрачає до 20% ВВП. Сприйняття категорії «родючість» біосферним феноменом масштабної рециркуляції речовин та енергії нівелює суперечності її тлумачення і валідації фахівцями. Узагальнення багаторічних напрацювань автора і конструктивних рішень сучасної агрономії уможливило встановлення цифрових оптимумів показників-індикаторів родючості ґрунту та їх ранжування у функціональні блоки. Квінтесенцією тривалих стаціонарних польових і вербальних досліджень (1969–2020 рр.) є актуалізація розгорнутої 15-блокової інформаційно-прогностичної моделі родючості сірого лісового легкосуглинкового ґрунту з максимумом продуктивності 7-пільної зернопросапної сівозміни в ІV ротації (1997–2004) 10,5 т/га з. од. (вихідний рівень 5 т/га з. од.). Після впровадження (2005–2020 рр.) 4–5-пільних зернових сівозмін верхня межа ефективної родючості знизилася до 5,8 т/га з. од., проте завжди превалювали (4,3–16,9%) агротехнології на основі різноглибинного (10–45 см) полицево-безполицевого основного обробітку (1+3–5), зокрема глибокого чизельного під просапні культури та органо-мінеральної системи удобрення. Висновки. Перманентне комплексне окультурення ґрунту та раціоналізація ключових ланок відновлюваного землеробства (сівозміни, адаптивний полицево-безполицевий обробіток, збалансоване органо-мінеральне удобрення, інтегрований захист рослин, сортозаміна тощо) забезпечили середньозважену за 51 дослідо-рік біопродуктивність 7,6 т/га з. од. з трендовою перевагою (2,8–5,9%) над монотипно-полярними агротехнологіями (щорічна оранка, плоскорізний і дисковий обробітки). Оптимізація частини показників фізичного, агрохімічного, фітосанітарного, технологічного та управлінського блоків сприяла успішній верифікації моделі родючості дослідного екотопу і мотивує подальшу її імплементацію та якісне вдосконалення.