Наукові засади відновлення технічного стану інженерної інфраструктури зрошувальних систем в Україні у повоєнний період

Анотація

Мета. Розробити наукові засади відновлення технічного стану інженерної інфраструктури зрошувальних систем в Україні у повоєнний період. Методи. Теоретичне узагальнення, статистичний та експертний аналізи. Результати. У зв’язку з прогресуючим зневодненням території України внаслідок зміни клімату обґрунтовано доцільність та можливість значного (на 1,1 – 1,4 млн га) збільшення площі поливу шляхом відновлення технічного стану наявної інженерної інфраструктури зрошувальних систем. Показано, що кризовий стан з використанням цієї інфраструктури сформувався через фізичний знос та неналежний рівень експлуатації міжгосподарських мереж, що перебувають у державній власності, а також відсутність ефективного господаря з огляду на невизначеність прав власності на внутрішньогосподарські мережі, що призвело до їх значної руйнації та розкрадання, унеможливило використання для поливів на двох третинах їх наявної площі. У зв’язку із зазначеним останніми роками в Україні за технічної можливості міжгосподарських мереж забирати й подавати воду для проведення поливів на площі не менше 1,2 – 1,5 млн га (без урахування Автономної Республіки Крим) щорічно поливалось (до початку повномасштабної військової агресії рф) не більше 550 тис. га, чого недостатньо для виконання зрошуваними землями функції компенсатора негативного впливу зміни клімату на сталість землеробства. Встановлено, що основною причиною неефективного використання наявного потенціалу зрошення є застаріла, незмінна з радянських часів система управління водними ресурсами та меліорацією земель. Запропоновано нарощування площ зрошення здійснювати шляхом реалізації інвестиційних проєктів з реконструкції та модернізації наявної інфраструктури зрошувальних систем на тлі випереджаючого здійснення інституційної реформи системи управління водними ресурсами та меліорацією земель відповідно до завдань Стратегії зрошення та дренажу в Україні на період до 2030 року та Плану заходів з її реалізації. Визначено, що організації водокористувачів та оператори повинні розробляти інвестиційні проєкти згідно з даними інвентаризації інженерної інфраструктури зрошувальних систем та зрошуваних земель для міжгосподарських і внутрішньогосподарських мереж окремо з урахуванням наявних обсягів води, передбачаючи в цих проєктах підвищення ефективності використання поливної води, енергії та екологічної безпеки зрошення. Досягти цього можна за умови переведення зрошення на переважне застосування краплинного зрошення, низькоінтенсивного та низьконапірного дощування, новітніх типів насосного обладнання з регульованим приводом, геомембранних протифільтраційних покриттів каналів, компенсацiйних екологічно безпечних режимів зрошення, інформаційних технологій управління процесами водорозподілу та поливами. Відновлення площ зрошення згідно із завданнями Стратегії в південних регіонах України також потребуватиме залучення водних ресурсів ріки Дунай. Висновки. Відновлення зрошення до рівня, за якого воно зможе виконувати роль компенсатора негативного впливу змін клімату на сталість ведення землеробства, потребуватиме залучення водних ресурсів ріки Дунай і має здійснюватися шляхом розроблення та реалізації інвестиційних проєктів з реконструкції та модернізації наявної зрошувальної інфраструктури. Розробленню цих проєктів має передувати проведення іституційної реформи системи управління водними ресурсами і меліорацією земель та створення організацій водокористувачів, національного та регіональних операторів, які експлуатуватимуть наявну і відновлену інженерну зрошувальну інфраструктуру. Проєкти з підвищення рівня водозабезпечення та відновлення зрошення повинні стати обов’язковою складовою Планів повоєнної відбудови України, оскільки сталий соціальноекономічний розвиток в умовах зміни клімату можливий лише за належного рівня забезпечення водою.