Залежність вмісту сульфуру і фізичних показників вовни ярок від їх породи та зон розведення

Анотація

Мета. Дослідити загальний вміст сульфуру у вовні ярок різних порід залежно від зон їх розведення і встановити зв’язок елемента з тониною та міцністю волокон на розрив. Методи. Загальну концентрацію сульфуру визначали біохімічним методом, а тонину та міцність — фізичними методами. Цифрові дані опрацьовано у Microsoft Excel 2016. Результати. Встановлено, що найвищим рівнем сульфуру характеризується вовна тонкорунних порід (в середньому вона містить 2,96 % цього макроелемента). Максимальну його кількість виявлено у вовні ярок асканійської тонкорунної породи, тобто у тварин з найменшою тониною волокон, а мінімальну — в олібсів. Грубововнові породи овець мають найнижчий загальний вміст сульфуру (в середньому 2,63 %). Між тониною волокон та їх міцністю на розрив існує прямий зв’язок: чим грубіші волокна, тим вони міцніші. Найнижча міцність волокон характерна для тонкорунних порід овець, а найвища — для грубововнових. Проте вміст сульфру у вовні залежить і від настригів вовни: чим вищі настриги, тим менший його вміст, а також від рівня надходження елемента до організму тварин. Висновки. Встановлено залежність вмісту загального сульфуру у вовні ярок від породи: найвища кількість цього елемента фіксується у вовні тонкорунних порід, дещо менша — у напівтонкорунних, а найменша — у вовні грубововнових порід. Існує позитивна кореляція між тониною волокон та їх міцністю на розрив, а також від’ємна кореляція між загальним умістом сульфуру у волокнах та їх міцністю. Проте вміст сульфуру у вовні залежить і від зони розведення овець, що пов’язано із різним забезпеченням організму тварин цим мінеральним елементом та рівнем їх вовнової продуктивності.