Наукові засади відновлення радіоактивно забруднених агроландшафтів Українського Полісся та управління ними

Анотація

Мета. Узагальнити наукові засади відновлення радіоактивно забруднених агроландшафтів Українського Полісся та управління ними з урахуванням радіаційної спадщини Чорнобильської аварії, кліматичних змін, наслідків російської воєнної агресії та євроінтеграційних вимог як базис для формування єдиної національної стратегії реабілітації регіону в контексті національної безпеки. Методи. Аналіз багаторічних даних радіоекологічного моніторингу (1992–2025 рр.), ГІС­картування забруднених радіонуклідами територій, кластерний аналіз та моделювання доз внутрішнього опромінення за допомогою штучної нейронної мережі, оптимізація структури землекористування через інтеграцію агроекологічного групування угідь, рівнів забруднення радіонуклідами, варіантів використання та сценаріїв агровиробництва; порівняльний аналіз міжнародного досвіду на основі доступних публікацій, звітів і регуляторних документів. Результати. Дослідження, які проводилися в Українському Поліссі протягом 40 років після аварії на ЧАЕС, показали, що рівень забруднення 137Cs і 90Sr знизився більш як на 50%; площа безпечних угідь досягла 90% території. Через залежність населення від місцевих екосистем, передусім лісових, ризик радіаційного впливу залишається навіть за зниження формальних рівнів забруднення. Розроблені класифікація екосистем за радіоекологічною критичністю, метод ландшафтного картування та оптимізована структура землекористування забезпечують перехід від загальних заборон до адресного управління ризиками. Кліматичні зміни трансформують аграрну спеціалізацію регіону, а війна спричинила появу нових радіаційних та безпекових загроз. Екосистемні послуги деградують, тоді як попит на них зростає. Порівняльний аналіз засвідчив низьку ефективність вітчизняної моделі реабілітації через фрагментарність стратегії, недофінансування й застарілу нормативно­правову базу. Висновки. Реабілітація земель Полісся є стратегічним завданням національної безпеки, що потребує переходу від консерваційної парадигми до комплексного відновлення, інтегрованого крізь призму кризового екологічного менеджменту із застосуванням оцінювання екосистемних послуг як інструменту стратегічного планування та виконання євроінтеграційних зобов’язань.