Ефективність прикореневого азотного підживлення пшениці озимої в умовах посушливої осені Cхідного Лісостепу України

Анотація

Мета. Дослідити вплив різних доз аміачної селітри та карбаміду на врожайність та якість зерна пшениці озимої залежно від попередника, фону живлення та погодних умов вирощування. Методи. Загальнонаукові: польові досліди, лабораторний (фізико­хімічні показники якості зерна), розрахунково­порівняльний та статистичний. Результати. На чорноземі типовому середньогумусному Лівобережного Лісостепу України прикореневе азотне підживлення у фазі кущіння в дозі N40 залежно від фону живлення після чорного пару сприяло підвищенню врожайності зерна у варіантах з унесенням аміачної селітри на 0,75–0,81 т/га, карбаміду — на 0,71–0,92, а після гороху на зерно — відповідно на 0,71–0,72 та 0,69–0,80 т/га. За однакових доз підживлення істотної різниці в урожайності та якості зерна між формами азоту не встановлено, а збільшення дози внесення з N40 до N60 було економічно неефективним. Найвищу окупність 1 кг азоту зерном забезпечила доза N20 після чорного пару на неудобреному фоні — 29,5–35,5 кг. За сприятливих погодних умов прикореневе внесення N40 та N60 сприяло одержанню зерна 2–3­го класів після чорного пару та 3–5­го — після гороху. Висновки. Поєднання основного удобрення (на фоні післядії гною N30P30K30) та прикореневого азотного підживлення у фазі кущіння аміачною селітрою або карбамідом у дозі N40 є ефективним заходом підвищення врожайності та якості зерна пшениці озимої. Оптимізація внесення обох видів азотних добрив прикореневим способом після чорного пару та гороху однаковою мірою підвищувала їх ефективність та окупність зерном, особливо за посушливих умов осіннього періоду.