Вплив агротехнічних заходів на екобіоморфну структуру та продуктивність самовідновлювальних лучних екосистем Лісостепу

Анотація

Мета. Встановити закономірності екогенетичного процесу спонтанного відновлення зонально адаптованих і господарсько­цінних лукопасовищних трав’янистих еколого­біологічних систем з високою самовідновлювальною здатністю та розробити ефективні способи прискорення їх формування. Методи. Польовий, лабораторний, функціонально­групові методи аналізу трав’янистих екосистем. Результати. Проаналізовано результати багаторічних фундаментальних досліджень екогенетичних процесів відтворення на колишніх рільних землях стійких та зонально адаптованих трав’янистих еколого­біологічних систем з високою самовідновлювальною здатністю та ефективні способи прискорення їх формування й поліпшення господарської цінності. Наведено результати спостережень за трансформацією морфологічних, фізико­хімічних та агрохімічних властивостей ґрунту після вилучення земель з обробітку. Висновки. Спонтанне відновлення лучних угідь на колишніх рільних землях є найдешевшим, але тривалим у часі (10–15 років) і у перші 3–5 років за високої забур’яненості забезпечує рослинну масу низької кормової якості. Стартовий посів бобово­злакової суміші усуває бур’янисту фазу розвитку ценозу і забезпечує на фоні без добрив у перші 3 роки в 3,7, а в середньому за 10 років у 2,3 раза вищу врожайність та істотно поліпшує якість корму порівняно зі спонтанним відновленням. Подібний ефект на структуру відновлювальних ценозів справляє й стартовий посів злакової суміші, але підвищена та стійка за роками продуктивність цих ценозів забезпечується за щорічного внесення мінеральних добрив (NPK). Підсівання на початковому етапі насіння дикорослих видів трав місцевої флори на 5–7 років прискорює формування зонально адаптованих еколого­біологічних систем з високою самовідновлювальною здатністю та добре гармонізованим біорізноманіттям.